Новости:  

11 Сентябрь, 2007 12:49

Верхи на трубі

Світова трубна промисловість консолідується. У 2004 році іспанська Condesa викупила трубні підприємства сталеливарної групи Arсelor. Торік італійська корпорація Tenaris - лідер галузі - посилила свої позиції, поглинувши компанію Maverick (США) і наростивши потужності до 5,2 млн тонн труб. Компанія IPSCO, що займається випуском труб і заготовки в Канаді та США, купила канадську групу NS Group, додавши до наявних шести трубних заводів ще два, і вийшла в лідери регіону за виробництвом труб нафтогазового сортаменту. Інше велике злиття на північноамериканському континенті - альянс Atlas Tube та Wheatland Tube Company. На початку 2007 року спливла інформація про укрупнення третього у світі виробника труб - російської Трубної металургійної компанії Дмитра Пумпянського. Претендент на злиття з росіянами - українська корпорація «Інтерпайп».

Обидві компанії спеціалізуються на випуску труб для видобутку нафти. Група Віктора Пінчука входить до десятки найбільших трубних корпорацій: випускає 2% світового виробництва безшовних труб. У результаті злиття із ТМК Інтерпайп збільшить капіталізацію й полегшить доступ до свого основного ринку збуту - Росії, припускають українські аналітики.

«Скоріше, йдеться про придбання Інтерпайпу, ніж про злиття. Розмови про об'єднання - чистої води дипломатія бізнесу», - зауважує один із російських галузевих аналітиків. Багато його колег вважають, що ТМК коштує приблизно втричі дорожче від Інтерпайпу і максимум, на що може розраховувати Пінчук, - блокуючий пакет у майбутньому об'єднанні. За даними російських інвестаналітиків, переговори підійшли до завершальної стадії, відкритим залишається лише питання ціни. Якщо угода відбудеться, ТМК на сьомий рік свого існування досягне стратегічної мети - стане найбільшим виробником труб у світі.

Трубна справа

Російська трубна промисловість звикла до переділів власності. Перший припав на середину 90-х, коли трубні заводи, приватизовані нашвидкуруч трудовими колективами, переживали не найкращі часи. Система зовнішньої торгівлі незалежних республік колишнього СРСР ще не була налагоджена. Українські трубні заводи з партнерів перетворилися на конкурентів. «Поставляти труби, крім Росії, було нікуди. Українці відвантажували практично всю продукцію північному сусідові.

Російський ринок ТРУБ
OCTG в 2006 році, %

Щоб утриматися на ринку, продавали труби за нижчими цінами, ніж росіяни», - згадує гендиректор об'єднання Укртрубпром Леонід Ксаверчук. Російські підприємства скорочували обсяги виробництва. Червоні директори, які щосили намагалися утримати свої посади, так і не навчилися ефективно працювати в нових умовах - пошуком постачальників і ринків збуту займалися посередники, коштів на відновлення потужностей катастрофічно не вистачало.

Підприємствам галузі терміново були потрібні стратегічні інвестори. Майбутню вигоду участі в трубному виробництві відчули власники бізнес-груп, що формувалися, - вони почали скуповувати акції навіть збиткових заводів. Однак плани багатьох із них змінила економічна криза 1998 року. Серед потерпілих опинився й Михайло Ходорковський, який після кризи вирішив зосередитися на нафтовій галузі й продав контрольний пакет Волзького трубного заводу МДМ-банку.

«МДМ-банку фінансова криза не завадила розвиватися. Його засновник Андрій Мельниченко навіть зумів заробити: до початку 2000-х МДМ із пересічного банку перетворився на одного з лідерів сектору», - розповідає провідний науковий співробітник Інституту народногосподарського прогнозування РАН Яків Паппе. Такими успіхами на російському фінансовому ринку в той час могли похвалитися одиниці: серед щасливчиків, які не здали позицій під час кризи, були хіба що фінансовий центр групи Михайла Фрідмана Альфа-банк і Газпромбанк.

Прибуток МДМ Мельниченко вирішив вкласти в промисловість, зокрема трубну, а в партнери взяв металотрейдера Сергія Попова, який знався на металургійних і сировинних підприємствах Росії. Незабаром МДМ купив Сіверський трубний завод у двох конфліктуючих акціонерів: промислової групи «МАИР» і «лукойлівського» банку «Петрокомерц». Волзький і Сіверський заводи стали основою для одного із найуспішніших проектів Мельниченка й Попова - Трубної металургійної компанії, що згодом дісталася Дмитру Пумпянському.

Свою кар'єру Пумпянський починав на Челябінському меткомбінаті (зараз «Мечел»), де керував маркетингом і збутом. Потім його запросили на Сінарський трубний завод - молодий уральський металург мав організувати збут компанії. Прихід Пумпянського на СінТЗ збігся з додемісією акцій підприємства. Заповзятливий керівник викупив їх, скориставшись банківськими кредитами. Поступово докуповуючи акції, він сконцентрував контрольний пакет СінТЗу, попутно купуючи активи в легкій промисловості й сільському господарстві - майбутніх учасників групи «Сінара».

Структура виробництва ТМК у 2006 році, %

Перші два роки нового тисячоліття - період консолідації російської трубної галузі. У відповідь на створення ТМК власники Виксунського металургійного й Альметьєвського трубного заводів вирішили об'єднати активи під керуванням Об'єднаної металургійної компанії (ОМК). До складу корпорації увійшли також кілька металургійних і сировинних підприємств. Незабаром ОМК сконцентрувала блокуючий пакет СінТЗу й заявила про плани зробити його частиною холдингу. У цей самий час до Пумпянського прийшли Попов і Мельниченко із пропозицією злити дві трубні компанії - ТМК і СінТЗ, аби протистояти ОМК.

Переговори між МДМ затяглися на півроку: партнери ділили владу на ТМК, в яку мав влитися СінТЗ. З акціями було все зрозуміло: МДМ за два свої підприємства отримувала 66% ТМК, а Пумпянському за СінТЗ належало 34%. Однак бізнесмени не могли поділити управлінські функції. Попова й Мельниченка цілком влаштовував тодішній гендиректор ТМК Іван Лі, зусиллями якого вдалося придбати Сіверський завод. Своєю чергою, Пумпянський, який називав управління металургійними активами «справою свого життя», вимагав для себе топову позицію в майбутньому об'єднанні. Після тривалих суперечок він нарешті отримав своє, і навіть більше - ОМК продала Пумпянському акції СінТЗу.

Через кілька місяців бізнесмен уже подумував про збільшення своєї частки в ТМК до контрольної. Звістка про угоду між МДМ і Пумпянським, яку обидві сторони спочатку намагалися приховати, спантеличила конкурентів й аналітиків. Адже до того жодному бізнесменові середньої руки (а саме таким тоді був Пумпянський) не вдавалося викупити великий і успішний проект у сильної і багатої групи, якою була МДМ. Подробиці угоди стали відомі пізніше.

Разом з контрактом про злиття власники МДМ і Пумпянський підписали опціон, відповідно до якого кожен з партнерів міг у будь-який момент запропонувати іншому продати свою частку. Співвласник компанії мав або погодитися, або зробити зустрічну пропозицію про викуп такої самої кількості акцій. «Мельниченко й Попов запропонували Пумпянському викупити його частку. Пумпянський не погодився, сказавши: «Краще я куплю у вас одну третину», - відновлює ланцюжок подій Паппе.

Частину кредиту на придбання акцій Пумпянський отримав у МДМ-банку. Тобто, за словами Паппе, Мельниченко й Попов розуміли, що бізнесмен має намір здобути контроль над компанією, й навіть були готові до такого повороту подій. За 33% акцій Пумпянський заплатив $300 млн. Мельниченко й Попов у накладі не залишилися: свого часу Сіверський і Волзький заводи обійшлися їм приблизно у $100 млн. Утім, 2004 року Мельниченко і Попов повернулися на ТМК як акціонери, викупивши назад свої 33% в обмін на належний їм Таганрозький металургійний комбінат, що був включений до складу корпорації. Але через два роки Пумпянський знову став одноосібним власником ТМК, викупивши 33% акцій у групи «МДМ».

У люди

Акції Тагмету перейшли на баланс ТМК у 2004 році. Альянс зайняв 40% російського ринку, ставши найбільшою трубною компанією в Росії. Закордонні потужності ТМК доповнив приватизований за символічну ціну третій у Румунії за обсягом виробництва заготовки й сталевого прокату завод Combinatul Siderurgic Resita, який свого часу румунські чиновники забрали в несумлінного інвестора. Інвестзобов'язання за умовами конкурсу становили $25 млн. Для ТМК це не гроші. Офіційний оборот компанії вже у 2004 році зашкалював за $2 млрд, а чистий прибуток - за $115 млн.

Ставши повноправним хазяїном ТМК (вперше - в 2003 році), Пумпянський заявив про намір вивести її у світові лідери і розпочав підготовку до IPO. Зібрав контрольні пакети всіх трубних підприємств в єдиній керуючій компанії, перевів заводи на фінансову й бухгалтерську звітність за міжнародними стандартами. Перша консолідована звітність за МСФЗ показала, що компанія за 6 місяців 2005 року збільшила чистий прибуток ($118,4 млн) у 19 разів порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Змінилася й форма власності - із ЗАТ компанія перетворилася на ВАТ. У серпні 2005 року акції ТМК з'явилися на біржі РТС, а IPO компанії відбулося в листопаді 2006 року в Лондоні. Саме напередодні розміщення акцій на Лондонській фондовій біржі партнери знову продали Пумпянському 33% акцій. Для фінансування розміщення й частково викупу паперів ТМК випустила євробонди на $300 млн. Акції Мельниченка й Попова коштували Пумпянському набагато дорожче від колишніх пакетів акцій - учорашні партнери оцінили їх у $1,3 млрд. І все ж таки вони продешевили.

На торгах у Лондоні за 20,62% акцій ТМК виручила $972 млн, а загальний обсяг заявок на їхнє придбання в 19 разів перевищив пропозицію. Західні інвестори оцінили компанію майже в $6 млрд. Такої високої капіталізації ТМК ринок не очікував. Утім, якби власники МДМ не продали акцій ТМК, вартість компанії виявилася б нижчою. «Багато хто вважав, що ринок злякається можливого конфлікту інтересів між двома власниками», - озвучує позицію інвестиційної спільноти того часу Яків Паппе.

Після IPO акції компанії продовжили зростати в ціні, спантеличуючи аналітиків фондового ринку. «Цього ніхто не міг передбачити. До IPO моя оцінка ТМК була однією з найвищих - $5,6 за акцію, тоді як багато хто її оцінював у $3-4. Зараз папери торгуються по $9-10», - дивується Сергій Кривохижин із брокерського дому «Открытие» (Москва). З визначенням нинішньої справедливої вартості акцій (target-price на 12 місяців) він вагається - аналітик укотре переглядає рекомендації з ТМК. За оцінкою ІК «Антанта Капітал», target price становить $13,5 за акцію. Інвестгрупа «Ренесанс Капітал» нещодавно підвищила цільову ціну депозитарних розписок (1 GDR = 4 звичайні акції) ТМК до $52 (поточна ціна GDR - близько $40). «Компанія динамічна, до 2010 року планує подвоїти OCTG потужності (з випуску нарізних труб для нафтогазової промисловості), - пояснює позицію Ренесансу аналітик Юрій Власов. - До того ж більшу частину прибутку ТМК приносить російський ринок. Ані італійська Tenaris, ані французька Vallourec не зможе прийти в Росію найближчим часом: тут міцно сидить ТМК».

На експорт у ТМК іде лише 30% продукції, компанія й у майбутньому бачить Росію своїм головним ринком збуту. Її основний профіль - нафтогазовий сектор. Поки ціна чорного золота зростає, російські нафтовики активно буритимуть свердловини й купуватимуть труби ТМК. Водночас продукція заводів Пумпянського успішно сертифікується й користується попитом за кордоном. Щоправда, ЄС у липні 2006 року поширив на труби виробництва ТМК антидемпінгове мито. Але європейський ринок, що забезпечує компанії більш ніж половину експортного продажу, після цього не закрився: заводи ARTROM і Resita, що входять до ТМК, розміщені в Румунії, яка цього року приєдналася до Євросоюзу. На продукцію заводу мито вже не поширюється.

«У ТМК укладені контракти з Saudi Aramco (найбільша нафтова компанія у світі. - Прим. Контрактів). ТМК продає труби всім, навіть Ferrari», - хвалить компанію Юрій Власов з Ренесансу. Аналітикові актив подобається: «Компанія надає багато інформації, менеджмент завжди готовий зустрічатися з інвесторами». Його колега Кривохижин із БД «Открытие» менш щедрий на компліменти: «Після проведення IPO ТМК, безсумнівно, розкрилася, але до рівня публічності Норнікелю, Новолипецького меткомбінату й «Северстали» їй ще далеко».

Хто лишився на трубі

Нині ТМК посідає перше місце на російському трубному ринку й третє на світовому, поступаючись лише італійській Tenaris і французькій Vallourec. У перспективах ТМК - придбання недобудованого заводу з виробництва безшовних труб у Польщі й угода з Інтерпайпом. Але українці переговори про продаж затягують: набивають ціну, вважають російські аналітики. «Основна мета компанії, поставлена власником перед менеджментом, - вихід на IPO наступного року. При цьому ми не відкидаємо можливості об'єднання й проводимо консультації з кількома компаніями», - коментує чутки про злиття із ТМК директор із корпоративних відносин Інтерпайпу Олександр Харченко.

Справді, ринкова оцінка Інтерпайпу, що визначиться в ході публічного розміщення, полегшить переговори щодо M&A для обох сторін. Російські інвесткомпанії оцінюють Інтерпайп у діапазоні від $2 млрд до $3,5 млрд, однак IPO ТМК показало, що ринкова вартість української корпорації може перевершити сподівання аналітиків й інвесторів. Ось цього Інтерпайп і прагне.

За даними російських Відомостей, у 2004 році ТМК уже вела переговори з Інтерпайпом про придбання української компанії, але домовитися про ціну угоди олігархи тоді не змогли. Зараз, крім цінового питання, майбутньому об'єднанню можуть завадити амбіції власників, під керівництвом яких компанії стали лідерами на ринках України й Росії. Віктор Пінчук може погодитися стати міноритарним акціонером, однак чи готовий він віддати керівництво своїми заводами в чужі руки?

«Якщо Віктору Пінчуку набридло керувати трубним бізнесом, то основною проблемою стане розподіл пакетів акцій між ним і Пумпянським. Але Пінчуку, схоже, правити не набридло. Тому питання про шкури двох ведмедів у силі», - каже Яків Паппе.

Якщо об'єднання з Інтерпайпом не відбудеться, Пумпянському доведеться відкласти перетворення ТМК на світового лідера. Російський ринок уже поділений між компанією Пумпянського, Об'єднаною металургійною компанією й групою «Челябінський трубопрокатний завод», які не збираються розпродавати активи.

Малоймовірне також злиття ТМК із європейськими трубними корпораціями. «Європейці неохоче йдуть на угоди зі злиттів-поглинань з російськими компаніями, - пояснює Кривохижин. - Для об'єднання необхідний ефект синергії. Але поки що не можна з упевненістю сказати, що синергія між російськими (або українськими) виробниками труб і провідними європейськими компаніями можлива. У нас інші технології, європейці в цій сфері пішли далеко вперед. Якість їхніх труб набагато вища. Це визнають навіть російські трубники».

А Юрій Власов з Ренесансу припускає, що ТМК поповнить свої активи підприємствами-виробниками «труб майбутнього». Наприклад, труб, які можна з'єднувати під землею без участі людини, з нарізними з'єднаннями «Преміум», призначених для буравлення свердловин в агресивному середовищі (арктичний регіон, морське дно, пісок тощо), видобутку нафти з високими домішками, буравлення по кривій. У жовтні 2006 року компанія створила спільне підприємство з американською фірмою Hydril. Мета СП - нарізка з'єднань класу «Преміум» на трубах ТМК. Незговірливість Віктора Пінчука - не перешкода для руху вперед.


Резюме

Інтерпайп

Компанія заснована в 1990 році Віктором Пінчуком. Є одним із провідних виробників безшовних труб (2% світового ринку) і найбільшим у світі експортером залізничних коліс (частка світового ринку - 12,8%).

Виручка від реалізації в 2006 році становила $1,44 млрд, EBITDA - $373,6 млн, чистий прибуток - $217 млн.

У 2006 р. компанія виробила 1,21 млн тонн сталевих труб. У структурі виробництва частка труб нафтогазового сортаменту становить 59%, труб загального призначення - 38%, спеціальних труб для машинобудування - 3%.

Продукція компанії сертифікована відповідно до світових стандартів й експортується до 75 країн світу. Частка експорту в загальному обсязі поставок трубної продукції - 78,5%.

Виручка від реалізації за регіонами


Профіль компанії

Трубна металургійна компанія, ВАТ ТМК

Тикер на РТС: TRMK

Тикер на LSE: TRMKq.L (TMKS - для GDR)

Напрям діяльності: виробництво труб

Частка трубного ринку в Росії в 2006 році: 27%

Частка ринку труб OCTG у Росії: 43%

Частка світового ринку труб OCTG: 12%

Ринки збуту: Росія (70%), CIS - Центральна Азія й Каспійський регіон (19%), Америка (5%), Європа (4%), інші країни (1%)

Кому належить:

Фінансові показники:
  Чистий
продаж, $ млн
EBITDA, $ млн Чистий
прибуток, $ млн
2003 1369 н. д. н. д.
2004 1984 321 115
2005 2938 532 254
2006 3384 794 461

Виробничі підприємства ТМК:

  • Волзький трубний завод
  • Сіверський трубний завод
  • Сінарський трубний завод
  • Таганрозький металургійний комбінат
  • ТМК - ARTROM SA
  • ТМК - Resita SA
  • СП ТМК - Хайдріл
  • СП ТМК - КПВ

За даними компанії, ІК «Антанта Капітал»


Кар'єра компанії

1999 р. - Пумпянський скуповує контрольний пакет акцій Сінарського трубного заводу й приєднує до групи «Сінара» румунський завод ARTROM

2001 р. - утворення Трубної металургійної компанії на базі двох підприємств групи «МДМ»

2002 р. - венчурна компанія «Рінако», що входить до групи «МДМ», придбала контрольний пакет Таганрозького металургійного комбінату у його директора Сергія Бідаша. Завод переходить в управління ТМК

2002 р. - до складу ТМК увійшов Сінарський трубний завод. Пумпянський отримав крісло генерального директора ТМК і 34% акціонерного капіталу компанії

2003 р. - Пумпянський викупив акції ТМК у своїх партнерів із МДМ

2004 р. - партнери знову увійшли до складу акціонерів ТМК із часткою 33% в обмін на пакет акцій Тагмету

2005 р. - опубліковано першу консолідовану звітність ТМК за МСФЗ. Акції компанії починають торгуватися на РТС

2006 р. - Пумпянський став одноосібним власником ТМК, викупивши 33% акцій у групи «МДМ»

2006 р. - ТМК провів успішне IPO на Лондонській фондовій біржі. Акції розмістилися по верхній межі цінового діапазону, через 2 дні після розміщення капіталізація досягла $5,8 млрд

2007 р. - ТМК заявила, що веде переговори із групою «Інтерпайп» про можливе злиття


Як працювати із ТМК

Дмитро Пумпянський - одночасно голова ради директорів й одноосібний хазяїн ТМК. Компанія увійшла до трійки лідерів ринку насамперед завдяки ініціативності й працьовитості власника. «Контроль над оперативною діяльністю тримається на Пумпянському. Бізнесмен представляє ТМК на різних зустрічах, зокрема й із президентом Росії Володимиром Путіним», - каже Юрій Власов з ІК «Ренесанс Капітал». Чи впливають інші персони в ТМК на бізнес Пумпянського нарівні з ним, зовнішньому спостерігачеві судити складно: бізнесмен своїх людей у ЗМІ не просуває.

ТМК - не агресивна група, вона не була помічена в рейдерських захопленнях. З постачальниками й споживачами воліє працювати на умовах довгострокових контрактів, щоб застрахуватися від ризиків цінових стрибків. Так, восьмимісячний контракт із «Евразом» на поставку сталевої заготівки за фіксованими цінами дозволив Пумпянському зекономити у 2004 році не один десяток мільйонів доларів: ринкова ціна сталі, основної складової у собівартості труб, за цей період підскочила на 40-50%. Однак сторони заздалегідь визначили ціни на поставку, і ТМК отримала сталь за вартістю нижче ринкової.

У переговорах із ТМК Яків Паппе радить не боятися Пумпянського, але при цьому не обманювати і не тиснути на бізнесмена (багато хто асоціює Пумпянського із криміналітетом, пам'ятаючи, що він починав бізнес на Уралі, в умовах жорсткої конкурентної боротьби за активи). «Потрібно розуміти, що на своїй території ти сильніший, а на його території ти - ніхто», - каже Паппе.

Водночас, додає Паппе, за Пумпянським не слід шукати надпотужного адміністративного ресурсу. «Він є однією з ключових фігур у Свердловській області, але не більше того. У Росії він не бізнес-фігура першого ешелону», - резюмує економіст.

Комментарии (0)
Для комментирования новости необходимо залогиниться в систему.